Говерла-Петрос. Заїзд другий (тобто третій;))

Пройшло вже від нашого повернення з табору пару днів... враження мали б охолонути, бажання співати вечорами пропасти, а спечена шкіра з носа злізти:)) Але то не про нас) Думками, душами, горлянками ми все ще у горах:) Хочемо туди назад і охоче ділимося з гостями і завсідниками сайту розповіддю про чудово-казково-неймовірні дні у таборі;)

    Спершу мікрофон у руки мандрівнику з досвідом Ромкові Матушкевичу:

    "І ось, нарешті, дочекалися, на календарі 4 серпня, отже слід вирушати на залізничний вокзал, бо саме там бере старт наша захоплива мандрівка у Карпати. Близько 11 вечора почали сходитися наші мандрівники, познайомившись та дочекавшись Юрка з квитками, ми рушили шукати наш вагон. Вручивши провіднику квиточки, ми довго не могли зрозуміти, чому ми ніяк не можемо поміститися на наших законних дванадцятьох місцях, аж потім виявилося, що нас тринадцять чоловік увагоні)). Далі була весела дорога в Івано-Франківськ. Ми так горланили в вагоні, що провідник вимкнув світло, а потім взагалі прийшов до нас з віником «на розборки», владнавши всі суперечки, ми таки добралися в першу контрольну точку нашого маршруту.
      Івано-Франківськ зустрів нас привітно прохолодою ночі і переповненим залом очікування, в якому так приємно пахло, що ми вирішили погрітися на лавочках біля перонів. Всі бажаючі розбрелися хто дивитися на прилеглі окраси міста, а хто – в пошуках їжі. Потяг Івано-Франківськ - Рахів (який тепер чомусь їздить тільки в Ворохту) не заставив себе чекати, і ми всі кинулися в напіввідчинені двері, щоб зайняти кращі місця. Думаю всі довго пам’ятатимуть дядька з великими торбами, який напевне дуже любить поїсти, бо саме таке враження виникло, коли він в вагон проштовхувався. М'яко всівшись на дерев’янних лавках, ми рушили в напрямку Карпат. Поїздка була весела, грали у показуху, контакт, розповідали цікаві історії.
      Ворохта, маленьке містечко, в якому нам випало побувати цілих чотири години, маленький вокзал, сонні обличчя, прогулянки по навколишніх магазинах, ну справжній дух гірського відпочинку. Нарешті ми їдемо в Лазещину, переповнений вагон, в якому кури кудкудачуть, доправив нас на станцію. Там ми зустріли водія вже всім відомої вантажівки і люб’язно відмовилися від його послуг. Піший перехід видався досить важким для людей, що перший раз в житті зібралися в гори. Були часті зупинки, та все ж таки з посмішкою на вустах, ми дісталися табору, де нас радо зустріли учасники першого заїзду. Розмістивши свої речі, всі почали знайомитись, відпочивати, веселитись. Такої кількості людей наш табір не бачив ніколи. Далі була смачнюча карпатська вечеря, дома такого не приготуєш, аж за вухами тріщало. Ввечері всі дружньо грали в Мафію, а потім проводжали учасників першого заїзду в дорогу додому, думаю ніхто з них не хотів їхати, та завжди є можливість повернутися. Дружніми посиденьками і співами біля багаття закінчився перший день наших пригод."

      А далі слово урочисто надається:) керівнику-провіднику другого заїзду Юркові, тому, що Каличак:

      "Після підйому в приємно теплий ранок, руханки і решти ранкових процедур, ситного, а головне, смачного сніданку "загін №3" :) в кількості тринадцяти людей хутенько почав збиратися у похід на Говерлу (напевно для більшості він був таки довгожданим). Короткий інструктаж і поради щодо заходів безпеки і приємного проведення часу. Сонце стоїть уже високо над нашими головами і ми вирушаємо. По дорозі з табору люди гомонять, жартують, роблять перші фотографії. Підйом вгору. Перші запитання "чи довго нам так йти?", перші надпиті пляшки води. Кому важче, іде попереду, хто дужчий, то ще й перебігати радий. Але ми вперто гуртом сунемо догори і ось - той підйом вже позаду (чи то пак внизу). Перепочиваємо в тіні лісу, милуємося відкритим краєвидом, так притаманним Карпатам, вже не з підніжжя, а десь вище. За той час дехто вже встиг знайти кущі малини і трохи там попастися. Йдемо далі уже лісовою дорогою. Після відпочинку розмови пожвавішали. Дорога вже приємніша - підйоми не такі стрімкі та і чергуються з рівнинами і спусками. Дехто знову по дорозі щось шукає) Цього разу вже гриби. І таки знаходить :) А чого ж із пустими руками назад повертатися! Ми час від часу зупиняємось трохи, щоб перепочити, зустрічаємо таких же подорожніх, а декого і переганяємо, всі привітно вітаються і бажають хорошого дня. Так непомітно минають ті пару годин. Дорога уже змінилася плаєм. Виходимо на галявину перед хребтом і перед нами відкривається вид на наш пункт призначення - найвищу вершину України, - до якої ото рукою подати. Робимо загальну фотографію (див. вліво вгору - прим. ред.), трохи перепочиваємо і йдемо далі. Далі уже під гору. Минаємо кущі ялівцю, вище якого на такій висоті вже нічого не росте, і піднімаємось на хребет по покритому м'якою травою схилі. Вітер приємно охолоджує, довколишні простори стають все дальшими і не дають відірвати очей. Уже перед останнім привалом біля говерлянського джерела натрапляємо на отару овець (напевно вже побували на вершині, бо спускалися). Позаду йшов вівчар, а в поміч йому повагом, але спостерігаючи за всією отарою, ще два сірки. Вище відчайдухи спускалися на велосипедах.
      Вершина Говерли нас зустріла купою туристів, теплою майже безвітряною погодою і канапками, котрі вже встиг наготувати наш авангард. Перепочинок, легкий полуденок, багато фото...
      Під враженнями спускаємося з вершини. Знаходимо ще нові краєвиди. Фотографуємося - черга до фотографії :) Втоми не відчуваємо чи не звертаємо не неї уваги. Дорога до табору коротшає. Хтось пішов вперед, дехто залишився ще позаду чи то милуватися ще краєвидами, чи шукати забутих речей) Потроху збираємося коло наметів, клич на вечерю, проступає втома, приємно. Завтра на Петрос..."

      А про те, що в цей день творилося у таборі, повідомляє наш підпільний кореспондент Мар'янка Дзінь-дзінь Фариняк:):

      "Відпровадили нарід на Говерлу і тут почалось найвеселіше... Я, Настик, Оксанка, Мар'яшечка, Макс і ше якийсь один - не пригадую хто)) почали втілювати в життя наш підпільний план під кодовою назвою САУНА) Поки я ходила-бродила по (у) лісі, розпалили вогонь, каміння нагрівалось щоби потім віддати нам своє тепло у вигляді пари))) "Дівчата, а давайте я вас з відра облию водою?" і ми, мокрі з голови до п'ят нятягуєм брезент. О, і Макс підтягнувся до дружньої компанії, який до того спав собі у таборі - ніби відчув що ми плануємо облити його уві сні)) Польова сауна готова. Заходимо, щільно закриваємо шпаринки і ... кайфуємо) Завдяки якимось гілочкам з якогось дерева отримали ще й аромотерапію)) Почали лупити йден другого по спині для підсилення ефекту) А потім як з розбігу і в річку! Бррр.. холодна водичка) і знову в парилку, і знову у річку.. ех, незабутні відчуття.. Згортаємо тент і під враженнями повертаємось до табору, де продовжуєм смажитись на сонечку: як по рецепту - поки не станемо бронзово-чукулядові.."

      Естафету розповіді переймає Тарас Підгайний (у нього відповідальне завдання - останній етап, тобто день:)):

    "Сходження на Петрос, було досить цікавим, дорога була легкою і гарною, мальовничі краєвиди, ліси, зелені поляни, два класних малих собаки, яких ми зустріли у лісі, і які приєднались до нашої прогулянки, і пройшли з нами немалий шлях до ферми де їх забрали господарі, чорниці, які Іван думав, що всі повизбирує, але не визбирав, бо я ще за ним познаходив :) Класний був самий підйом на Петрос, хоч підйом був довший, ніж підйом на Говерлу та аж ніяк не важчий. Ну і краєвиди з самого Петроса просто чудові, заворожуюча краса гір справді вражає! Так би і гуляв по тих Карпатах щотижня :) Ну а сама дорога додому не була вже такою цікавою :) 7 годин у поїзді де не можна було поспати і навіть нормально не посидіти з друзями... "
    І навіть нашому "монастирському хору" не дали поспівати хропуни з верхніх полиць...)) Добре, що хоч дорога від табору до Лазещини була співаною:-)

    А завершимо наш "репортаж" словами людини, яка в борцівському таборі побувала вперше. Христя Палюшка Щербина:
      "Екстримально, класно, хочу ще !!! багато неймовірних та позитивних вражень))) Вдячні Борцю за чудову організацію)))"

А тепер всі дружньо нашим найліпшим організаторам Севастіяну, Насті і Мар'яну і керівникові другого заїзду Юркові "ДЯ-КУ-Є-МО!!!":)

Д.С. А якщо ми ще не все розповіли і вам є що додати, то пишіть в коментарях)