Фільм "Мій Шевченко"... I все ж краще один раз побачити

11 березня о 18.00 в актовому залі Центру культури та дозвілля ЛНУ ім. Івана Франка (Студентський клуб) в рамках святкування річниці від дня народження великого українського генія ми покажемо документальний фільм "Мій Шевченко"

    Фільм "Мій Шевченко”, який висунуто на Державну премію імені Тараса Шевченка, є нешаблонною спробою показати справжнього, живого Кобзаря, і при тому без втрат пошани й любові до нього. Згадаймо невеличкий факт з фільму: Шевченко отримував безліч листів від земляків, і всі вони, не змовляючись, називали його "батьком”. Відчували в ньому щось своє, рідне. Таким він лишився в їхній пам’яті. І не його вина, що певні режими використовували ім’я велета нації в найбрудніших цілях.

    В інтригуючій назві — "Мій Шевченко” — приваблювало оте присвійне — "мій”. Тобто — особистісний погляд, суб’єктивний — тим і цікавий. Як з’ясувалося з невеличкого прологу до фільму, займенник "мій” стосувався не якогось конкретного журналіста чи науковця і його власного розуміння творчості Шевченка, а кожного з глядачів взагалі.

    Протягом чотирисерійного документального фільму його творці (автори ідеї і сценарію Олександр Роднянський, Юрій Макаров, Олена Чекан, режисер Павло Овечкін, оператор Віталій Філіпов) ведуть глядача від невеличкої хати в Моринцях, де народився, до Чернечої гори біля Канева, де похований. Від загальновідомих фактів біографії нікуди не дінешся — однак авторам вдається знайти в кожному епізоді з життя Шевченка невідомий нюанс і подати це по-новому. Причому погляд авторів суголосний сприйняттю сучасної людини, бо він не лише об’єктивний, фактографічний, а й емоційний.

    Вдалий у фільмі "поліекран”: справжні документи, картини — і стара кінохроніка чи фільми про Шевченка (використано картини Ігоря Савченка і Станіслава Клименка). А телевізійна візуалізація придатних до реального показу фактів, місць подій — взагалі річ безпрецедентна. "І все ж краще один раз побачити...” — тут як стовідсоткова істина. Вільнюс, Петербург, Арал — це вже не якісь загальні назви, а конкретні місця, де бував поет. Там і сьогодні живуть люди. І хоча в цьому немає нічого незвичайного, живуть собі, як і сто чи двісті років тому, але в контексті мало не міфічної постаті Шевченка. Ходив цими вулицями чи степами, жив у цих кімнатах, страждав, любив, вірив, сумнівався, сподівався — усе справжнє. Авторам фільму вдається уникнути й іншої крайності — надмірного, сказати б, оживлення міфу. "Мій Шевченко” — стрічка інтелігентна й тактовна.