Світло...Маленька свічка може освітити велику кімнату, подарувати відчуття певності або ж містичності, радості і суму...Якесь величезне світло супроводжувало нас під час прощі в Страдч...

    Почуття, яке охопило мене з першої секунди нашої ходи неможливо ані описати словами, ані намалювати фарбами...Але почнемо все з початку... Отже перше було "20 хвилин", які "трішки" нас затримали), але з приходом наших "спізнюків" ми розпочали реєстрацію. Всі з величезними усмішками на обличчі (подібно до кота з твору "Аліса в країні Див") вибирали собі кольорові папірці, які ми швиденько "заштовхували" у бейджики, ох то було вельми кумедно...Потім був "екскурс" в історію правил, які ми повинні виконувати під час прощі і, звичайно, молитва і слово про Того, до Кого ми усі йшли...
    По двоє, по двоє..швиденько..5 хвилин пройшли - міняємось..ахах..так швидко?! Мабуть, той, хто з нами не йшов, не кумекає і не розуміє, що ж то таке було і про шо я розповідаю, тому детально: впродовж усієї нашої дороги ми мали змогу познайомитися-поспілкуватися між собою, а для того була продумала детальна схема, за умовами якої ми мінялися кожних 5 хвилин, тому усі ми до кінця прощі стали одною величезною родиною!)
   Хоча дорога і не дуже далека, і шлях наш був легким і цікавим, але все ж таки ми вирішили зробити привал. Атмосфера взаємного тепла, дружні і невимушені розмови, ото ділення останнім печеньком, проповідь диякона...лише залізна людина змогла б залишитись байдужою до того, що відбувалося.
   Страдч... Надзвичайної краси місце. Правду кажучи, коли я йшла, то мимоволі згадувались слова Т.Г.Шевченка: "А ви претеся на чужину, шукати доброго добра...". Не знаю, чи правильно чи не правильно, але така думка в мене виникла, бо мало хто знає про таку місцину, а то прикро...
   Відпочити, зібратися з духом, передумати-обдумати... підготуватися до Хресної дороги. Правдиво, дуже важко оповідати про почуття, які виникають в тебе в душі, коли думаєш про Христа...кожен з нас був не те що схвильований, не те що боявся, не знаю як то назвати, але думки переповнювали мене...
   Цікава розповідь Маринки про Страдч, його історію і татар, які хвалилися, що перебили усіх татар (було якось не файно сміятися, але... хм, то всіх розворушило), далі слово знову мав диякон, після якого ми, зі свічками й молитвами пішли до місця початку Хресної дороги.
   Голос Севастіяна, слова, які не можуть лунати у пустоту, слова, які зробили своє - люди думали, люди переживали, люди були людьми! Щира, спільна молитва робила свою справу - ми немов заново народилися...
   Горить... що там горить? Ого, яка краса..То запалали перші смолоскипи, які створили образ містерії. Два, чотири, вісім і так до тридцяти запалали усі смолоскипи, які "давали людям вірний шлях до Хреста".
   Станція 15. Хресна дорога закінчилася, але наші душі за ці 2 години очистилися чи збагатилися. Не знаю як у вас, але з моєю щось-таки трапилось: почуття немов у тобі живе велике сонце, яке зігріває тебе...

  Навіщо ми ходили у Страдч, що ми отримали, я надіюсь, ви знаєте чи зрозуміли з мого манюнького намагання розповісти про цю величезну подію. Закінчую словами, які ми дуже швидко почуємо, словами, якими диякон Микола закінчив Хресну дорогу: "Христос Воскрес!"