Виглянувши за вікно, таке зараз, правда, романтично-нічне, як тут не згадати про наші файні посиденьки-походеньки у горах, тепле сонечко, гамірливо зманіжене на наших спинах, вітер змін, який віє подихом Говерли, гутіркове вогнище, що об'єднує довкола себе кожну "крихітну худобинку")) - ці всі речі дуже добре знайомі нашому сьогоднішньому герою (а чи героїні?)). Чи часом не за це любить цю красну пору і доречно цитує Сашка Положинського: " ..і гримне грім - потужно, лунко, сердито.. таке вже НАШЕ ЛІТО))". Отак, збираючися знову на умовну подорож-таборування, запрошую вас, любі читачі, з нами на бомбовіз)))).
   Складаємо наплічник - що туди поставити, окрім речей, зазначених у списку необхідних? Кожен мусить завжди взяти шось "лєве", своє, яке гріє серце)) Для нашої "квіточки" це мобільний, кредитки, читацький, ключі, гроші і туалетний папір))) Головне, щоб при черговій ямі-фрешу останнє раптом не вискочило з рюкзака ;)) Ну все, ми на місці, ноги-руки є, нічого раптом не вискакувало ;р, зате з радістю заскочило би шось їстівне :) Так от, якби наше борця залишити (довірити!) готувати їсти, то вийде такее!.. ;) Бе-бе-бе(є)))...здоганне))) - але в горах така смакота не водиться і у таборовому меню також.. Страва ця готується на сковорідці, вміст її складає близький товариш того, шо з віршика про пузатого родича, і нащадок крилатоперого, який би бодай ся знудив ;)
   Накидали за драбину, себто задурили черв'ячка - можна і полежати трохи, пороздумувати, помріяти... В такі-от блаженні хвилини розумієш, шо не знаєш, де ліпше: чи тут, у цих неймовірних горах, чи на облюбованому Кайзервальді / на Знесінні. Ай, і кому то треба те порівняння, мудро роздумує наш каталізатор уваги)), ліпше помрію.. але і тут не дуже розбіжишся, адже останнім часом не відпускає (навіть до вітру)))) думка: шо то за нечестивець здав мій номер телефону.. через що до мене тепер дзвонять з якимись непристойними натяками і пропозиціями)) Коли мрія здійсниться, не заздрю я тому жартівникові...;) Ггг, насправді наше золото сподівається, що "жодна людина не зробить мені нічого такого", чого би потім не можна було пробачити :) А от у собі поміняло би все  - це вже жартує наше героїня сьогодні ;)
   Виспалися, вимили писки :), зробили руханку і "нас кличе у мандри дорога" на Говерлу. Поки ще ноги не в болоті і ше ніхто не сопить, можна тихенько підтусуватися до нашого борцяти, краєм вуха послухати, шо чудило наше чудо, до прикладу, якось переходило річку по тонкій трубі. Як бачимо, перейшло))) Зате ввечері, облизавши ложку і примостившись біля вогнища, можна ше почути розповідь кожного зі школи, так шо ееейй... хто це пішов спати? ;)) Наше борця, лукаво заскаливши око, настроюється нас повеселити: "Сидимо на уроці, у вікні з'являється портфель, що повільно опускається на шнурку з класу вище. Вчителька відкриває вікно, відв'язує портфель і забирає його всередину. Всі в приємному очікуванні.. яке справджується, бо згори лунає: "Казли!!! Сумку віддайте!", "Сумку віддайте, уроди!!!". Вчителька намагається щось словесно протиставити... "діалог" триває ще деякий час.. і.. ну просто можна уявити, що в той момент творилося з нашим класом))"
   Наступний ранок. "Сонце світить в лице, радує це" - бадьоро, хоча і не так легко, тупаємо на Петрос. На вершині, підставивши вітрові розпашіле обличчя, нерідко відбиваєшся від філософських думок, якими, як флюїдами різними, здається, шо просочене тут усе. Отак, зачепившись головою, як за павутинку, за думку кохання-зітхання, шось таке відвідало праву півкулю нашого філософеняти: "Я не вірю в ідеали, в тому числі і коханих) Їх не буває. Це кардинально неправильний, на мою думку, спосіб постановки питання. Головне, щоб люди якнайкраще підходили саме одне одному. Це розуміння якось має приходити поступово, в процесі спілкування, коли знаходяться (чи не знаходяться) якісь спільні точки дотику, чи що.. шось таке)) Бо наперед малювати собі якийсь ідеал і пробувати під нього всіх підставляти - марна і невдячна справа)"... Тому, коли напосідають невеселі думки, черпає ентузіазм у розумінні того, "що нічого і нікого ідеального нема) ха-ха.."
     Неприпустимим на першому побаченні вважає весілля одразу ж після його закінчення. Фільм (не неприпустимий ;р) - Іван Васильович змінює професію. Місто, куди хочеться завжди повертатись, Коломия ;). Колір - синій і зелений.
    Втомила я вас... Ну ше зовсім небагато ;): улюбленим святом завжди був Обливаний понеділок (може, тому шо любило платтячка часто міняти ;рр, а може, й ні :)) Гага))), природнім виникло питання про реакцію на ситуацію, коли "на вулиці з балкона на тебе вихлюпнули непотріб;)". Наше жартів'ятко не забарилось з дотепом: "я краще спробую уявити ваші з Настиним вирази обличчя після того, як ви придумали це запитання ;))"