Стрілка мого годинника показує 18:30, я з дивним неспокоєм в душі (можливо через  те, що це перші співи 2011 року, можливо цьому є інша причина), з пісенниками в правій руці і карематом і лівій - поспішаю на Площу Ринок до статуї Нептуна, де вже зібралась невелика групка молодих людей готових своїм дзвінким співом наповнити площу, оточену зі всіх сторін високими, древніми будинками, які вкотре стануть свідками нашого дійства.
   Коли ми зручно вмостились, зазвучали перші звуки нашої гітари, і ми дружньо заспівали пісню «Ми йдем вперід», а далі пішло - поїхало: спершу співали веселих для розігріву, а потім,  що душа забажає. Найбільш популярні, як завжди, для наших співунів стали пісні В. Івасюка, Океану Ельзи, Плачу Яремії, безліч народних та повстанських пісень.
   Наша невелика групка поповнялася все новими і новими людьми. Кожен, хто проходив повз не міг стриматись і співав з нами. Я  навіть помітила дівчинку, яка кудись поспішаючи наспівувала нашу пісню в трубку телефону. 
   Час пройшов швидко і ми незчулися, як настала пора завершувати наш вечір, а ще так хочеться поспівати.
   Можливо все пройшло організаційно  не найкраще, та все ж своїм співом ми змогли об’єднати та згуртувати людей різного віку: від малечі до дідусів та бабусь.
   З нетерпінням чекаю наступної п’ятниці, аби знову так гарно провести вечір.
   Хочу завершити словами з пісні Тараса Петрененка «Україно»: