Незалежно. Незалежні. Тепер Вуличні - але СпівиПрелюдія: станція Крути, 1918 рік, вечір, Григорій Піпський, учень 7-ого класу Кирило-Мефодієвської гімназії, - десь тією останньою миттю, перш чим так цинічно отримати кусок брудного металу в груди, співає «Ще не вмерла Україна». Спів могутньо вривається в простір, вливається у повітря, впивається духом - і тремтлива квінта голосу, зливаючись з холодним січневим вечором, раптово обривається грубим вистрілом… Та Спів не припиняється і до сьогодні. Капіляри в сталі - незалежна прелюдія.
Якось Повстанець сказав свойому другові Зевсу: «Холєра, і чому молодь не може збиратися співати разом пісень так, як це роблять старші біля Шевченка? Вартує і нам таке втнути!». Той у відповідь кивнув: «На площі Ринок!» - десь ось так минулого року 15 жовтня усі співали вперше. Потім вдруге, вп’яте, вдесяте… Не востаннє співали усі і нещодавно – числа дев’ятого, місяця вересня року цього Божого. І було холодно. І було нас багато, звучало пафосно – бо українська пісня – це божественно.
Бо ж чи не був це особливий вечір - упевнений, майже ніхто і не здогадувався, що рівно 4 роки тому в цей день помер командувач УПА – Василь Кук. І тоді, стоячи осторонь і вслухаючись у мелодійну «Черемшину», батярський «Бандерштадт» і улюблену повстанську «Йшли селом партизани», мене наскрізь, торкаючись зсередини найінтимнішого, пронизала думка: українська пісня - це не просто педантична контамінація нот і слів – це святий кіот української нації, героїзму і лицарства її постійної боротьби, це та єдність, яку так брутально сьогодні ґвалтують моралісти, бо ця єдність не тільки географічна, ідейна чи соціальна, але й історична, єдність поза часом, яка об’єднує молодого повстанця вчора і сучасного студента університету сьогодні. Грубо і безпардонно пронизала думка - не вбити шматку холодного свинцю душу української боротьби – пісню! Бо ж чи не був це особливий вечір?!…
Сьогодні пісня Незалежна, так як і незалежна наша думка – наші кайдани в наших головах – кожен робить свої висновки, проводить свої аналізи, але факт лишається фактом (а для когось і без літери «т»): ким би ти не був - в «хаті скраю» пісень не співають! І на завершення, десь не все написавши, що боліло і що боліло приємно, прозектую перлюстрацію своїх думок: Співали. Співаємо. І співати будемо! І, холєра, дідька лисого нам це хтось колись та й заборонить! Бо ми – хлопці з Бандерштадту! Капіляри – в сталі!
Зі сталевим словом,
Повстанець
Довідка Вуличних Співів за 9 вересня 2011 року:
- було продано рекордну кількість співаників – 36 примірників;
- надруковано і роздано пам’ятки-флаєри з Легендою про Українську пісню і короткою інформацією про молодіжну ініціативу «Вуличні Співи». На звороті усе було продубльовано англійською мовою для іноземних туристів;
- за різними оцінками Співи були найчисельніші з усіх проведених, так само як і найкращими, порядковий номер - 18 (повноліття співів!);
- розпочалися о 19:30 і завершилися о 22:15, гітарили – Ромко Рудник, Юрій Пирч, Микола "Їжак", Андрій Боярський та інші;
- співи проводив – Юрій Каличак, фоторепортаж - Іван Корень, координатор – Мирослава Зінько, організатор – ЛОГО «Борець»;
- наступні Співи відбудуться 16 вересня.
