Дримба (Варган) - щипковий інструмент, який використовується в гуцульському музичному побуті. Невеличка металева підківка зі сталевим язичком посередині притискається до рота. Музикант пальцем защипує язичок, а відповідним придиханням змінює висоту звуку.  Пластинчатий варган виготовляється з дерев (бамбуку), металу з тонким язичком. Язичок прикріпляється посередині дуги. При грі на варгані притискається до зубів, ротова порожнина служить резонатором для звуку, що виникає внаслідок защипування язичка.
   Дримба, бач, за давніх часів вважався жіночим інструментом. В час осінніх та зимових вечорниць, які "ще за Довбуша" влаштовувались у карпатських селах, у добропорядних ґаздинь з чималим сімейним стажем збиралися дівчата і молоді жінки для спільної роботи. Вони пряли, шили, ткали, теребили квасолю й кукурудзу. Цілий день працювали, а коли западали сутінки, "сідали до столу" — приймали до хати хлопців, разом із ними вечеряли й бавилися. "Парубки дорослі — в армії, чоловіки — на зарібках, а підлітки всі вкупі в одній хаті вчилися, — розповідає про місцеві вечорниці сто років тому старий гуцул. — Вчилася молодь ґречному поводженню, музиці, співам і данцям". Головним музичним інструментом на вечорницях була дримба в руках господині. Від таланту і вправності дримбальки залежало, чи вмітимуть по-гуцульському співати й танцювати, а також грати на музичних інструментах завсідники вечорниць: дівчата — на дримбі, хлопці — на сопілці.
   Визначення дримби як інструменту жіночого обумовила й місцева музична традиція. Вважалося, що "прилюдно" співати належить чоловікам. Жіночі співи обмежувалися весільними латканнями і поховальними плачами, а також "хатніми" партіями. Акомпанувати чоловікам не заборонялося, тож гуцулки й дримбали при оказії…
   Як чобітки на Полтавщині й Чернігівщині, так дримбу в Карпатах парубки дарували дівчатам, коли серйозно до них залицялися…

 
   Дримба, певно, єдиний народний музичний інструмент, який складає з виконавцем одне ціле. Джерелом звуку в дримбі є миндик, збуджений пальцем виконавця. Коливання миндика (вони ж — звуки) добувають, щільно притиснувши кросна до зубів і накривши їх губами. Відповідно, резонаторами стають всі елементи артикуляційного апарату дримбаля — ротова порожнина, гортань, порожнина легенів, а також черепна коробка. Вони активуються через безпосередній контакт із корпусом дримби. 
   …"Ще в Карпатах не вродився такий чоловік, як Нечай, щоб у нього дримба на дві октави звучала, — в устах бувалого дримбаля Романа Кумлика визнання майстерності колеги немалого варте. — Люди кажуть, що то якась сила йому помагає".
Цю силу можна спробувати знайти і навіть відчути, якщо знати специфіку впливу інструменту на організм музиканта. Біологічний аспект гри на дримбі полягає в тому, що коливання миндика створюють потужні вібрації. Можна дібрати таке звучання, яке створить резонанс з основними ритмами вібрацій тіла (науці відомі так звані альфа-, бета- та гамма-ритми, властиві головному мозку людини) і, як результат, викличе змінений стан свідомості або стан легкого трансу…

 

 

 

 

 

 

   п.с. Дримби бувають різні. Кожна з них має своє звучання і свою назву у всіх народів світу ;).