Рефлексії на тему "синдром "трешовості"", або як мене задовбало наше ТБ

    За законом підлості по ньому йшла або набридлива реклама, або якісь москальські фільми. Розморений спекою і безвихіддю, я ввімкнув один із них. Як потім виявилось - чергове третьосортне російське мило. Тут і жінка дурепа, яка вискочила заміж молодою за мішок з грошима, а тепер "ламається", бо знайшла файного хлопа, і дочка-інвалід, і ще якісь ліві люди, котрі не хочуть хеппі-енду, коротше чергові сльози-соплі-шмарклі. Вже після 20-хвилинного перегляду мене знудило.

  Я задав собі риторичне питання "Ну, як таке можна дивитись?", "Як таке люди можуть їсти", ну невже нема нічого путнішого показувати. Парадокс - люди співчувають вигаданим акторам і одночасно залишаються байдужими до реальних людей в набагато драматичніших ситуаціях.

   Навіть, якщо канали не мають грошей на закупівлю дорогих закордонних серіалів, хай знімають україномовні вітчизняні серіали, але схоже "Тільки кохання" не може скласти конкуренцію  всяким "Багатим Настям", "Родися поганим", "Стидно разом" і "Вулицям без побитих ліхтарів".

  От би знайти такого собі українського Григорія Хату. З сценарієм проблем не було б (від реальних історій в українських лікарняних кабінетах справжній Хаус нервово гриз би свою ковіньку і пив би потрійну дозу валідолу), найняти файних акторів і вуаля високі рейтинги готові, а решту "мила" можна сміливо здати в архів.

  Тож давайте оголосимо бойкот  всякому трешу на українському телебаченню, переконуйте своїх батьків, бабусь, дідусів, братів, сестер, що телебачення не обмежується всякими зрадливими чоловіками, нещасливим коханням, жіночками а-ля "Мамо, а ти мені казала. Мамо, але я дурна!", дебільними сімейками, які щасливі разом, і псевдо-патріотичними російськими бойовиками. Може, тоді канали змінять свою політику і будуть показувати якісну телепродукцію, бо нам не треба ще одного покоління, яке виросло на серіалах про донну Бейжу.