   Запаковували все необхідне на всі три заїзди, так як ми були перші, таксі чекало, ми в трьох його заталували), Севастіян поїхав зі всім багажем), а ми на 66 маршутці з Настунею на вокзал... вже їхавши в маршутці, в мене було відчуття мандрівки))
   На вокзалі людей як завжди багацько, всі кудись спішать,і ми хто білети купував,х то до перону речі і продукти тягнув)) Далі всі сіли в поїзд, 5хв. до відходу)) але встигли)) ще всі перезнайомилися. зав'язали дружбу)))і почалася мандрівка до Коломиї, а там пересіли до Лазещини.
   Приїхали, емоції переповнюють, винайняли для багажу бобік, як я його назвав, чоловічок якись нервовий попався))) А ми рушили пішки, прибули на місце, перекуска,н у і розташування табору, підготовка, дрова, місце для кухні, і все необхідне)) вечеря, співи, сміх, вмивання в гірській водичці, і попалатках. Хоча я думав, що ще посидимо, але зранку на Говерлу.
   Ранок... підготовка до сніданку, походу. Ну і ми рушаєм з великим оптимізмом, що попадем на Говерлу, а не на Петрос. Дорога була весела, погода спекотна і весь наш гурт позитивний, особливо провідники: Петро і Марянко. Наш підйом на Говерлу виявився складним і новим відкритям, бо ми проклали новий екстремальний маршут, який тривав 7 годин на саму довгоочікувану Говерлу. Позитив в тому, що ми наїлися малин, чорниць, полазили по чагарниках, ми ступали там, де людська нога ще не ступала... Але витримали, були втомлені і голодні, ще запаси води економили...
   Нарешті перекуска... і через 30 хв. ми на Говерлі. Ми це зробили)) Правда, розчарування: гора засмічена, сплюндрована. Зробили спільне фото першого заїзду, відпочили, порозмовляли з іншими підкорювачами нашої української вершини, а, крім нас, її відвідали: поляки, росіяни, французи, американці і наші браття-українці зі сходу України... Перевал закінчився і з новими силами почали спускатися по хребті Говерли і милуватися красою славної неньки України в напрямку нашого табору, де нас з нетерпінням чекали і дуже хвилювалися організатори: голова Борців Севастіян і член правління Настунька...
   Ми повернулися. Спуск завжди легший, ніж підйом, ще було легше, бо зробили поповнення води... Їжа вже була приготована, ми наїлися, напилися, розказували і ділилися враженнями, сміялися самі з себе, ще трішки посиділи, побавилися заплановані ігри організаторами, гарно забавлялися. Всі втомилися, тому не все заплановане було зроблене (сосиски і ще багато іншого).
   Зранку спали хто скільки хотів, снідали і чекали наших наступників, тобто другий заїзд. Поки їх чекали, грали фрізбі, читали, засмагали. ІДУТЬ... Помітивши наше поповнення, зустріли, нагодували, прийняли холодний душ. Та почали ми збиратися, а точніше, перший заїзд: Павлина, Володимир, Юрко,Тарас і, звісно, я, хоча дуже хотів лишитися, але обставини не дозволяли.
   Попрощалися, обнялися, поцілувалися - і в дорогу додому. Вийшли засвітла, прийшли темної-темної ночі на станцію, замовили квитки, ще мали багато часу, перекусили, а точніше, добре напхали шлунок.. Наш потяг Рахів-ЛЬВІВ. Дорога була тяжка, спати було незручно, зате прямий рейс і дешево.
   Ранок, шум, багацько народу, сміх, анекдоти ходячі були, і спати перехотілося. Наступна зупинка - коханий Львів. Вокзал, цьомки-бомки і додому...

Ще можна вдаватися в найдрібніші деталі, але я виклав те, що вважав найпотрібнішим, гарного читання. Та прошу не судити, бо не є великим письменником.
P.S. Дякую від себе і від першого унікального заїзду всім організаторам ГО Борець, всім, хто мене терпів, особливо мої анекдоти, а і ще сосиски я так і не з'їв, було круто.
Великий вам уклін.
ДЯКА БОГОВІ!!! СЛАВА УКРАЇНІ!!! І ВАМ СЛАВА І ЧЕСТЬ!!! ТАК ТРИМАТИ