Вражень я набрався цілу купу… Чесно, коли приїхав на знайому станцію «Лазещина», закортіло якось пошвидше йти до місця таборування, бо в голові маячіла довга та знайома дорога. Ставши свідком першого заїзду, я став свідком першого від’їзду. Сумно, але не для цього я пишу)

   Пан Мар’ян все файно розписав про другий заїзд, тому буду писати про третій. На відміну від першого та другого заїздів, третій заїзд прибув до табору великою бандою. Звичайно, та вся банда зустріла ще другий заїзд і, як наслідок, сумки другого заїзду збиралися аж під вечір))
  
   Перша ніч третього заїзду була дуже весела. Банда хранителів зефіру співала пісень і дуріла, як мені казали, майже до ранку. Наступного ж дня людей чекав важкий підйом на Говерлу. О 7 ранку всіх підняло набридливе дзиньчання тарілки, об яку били металевою ложкою. Після того як люде встали, вмилися, поїли чудо-каші, вони (і я) пішли в далеку путь. Дорога була важка: дехто казав, що не може йти і вертається, дехто переборщив з чудо-кашою, а дехто просто боровся зі свою втомою та спрагою. Перед підніжжям гора зустріла нас дощем та градом, але ніхто не здавався перед «каварною» стихією.

   Переживши болото, дощ, град, біль, нудоту(о_О), ми підкорили Говерлу. На вершині ми зайнялися вандалізмом і обмалювали тамтешній обеліск (чи як то назвати) чорним балончиком, зафарбовуючи при цьому імена попередників типу «Міша, Дєня» і т.д. А ще на вершині ми замітили якусь дівчину «Х», яка голісінька позувала на камеру. Дурепа дурепою, але давайте про приємне) Декого на Говерлі знудило…ой..далі..

   Спускалися ми трішки довше, ніж деякі «чєрті» з другого заїзду, але успішно добралися з гори до табору. Всі прийшли вбиті, але горді, що підкорили найвищу точку України. Після спуску всі смачно поїли і відпочивали перед важкою дорогою назад до станції.

   Успішно добравшись до станції наступного вечора, ми привітали Петра з днем народження. Подарунком були пузлі і яйко «Кіндер сюрприз» і всі казали, що воно не буде лишнім (о_О). Потім прибув поїзд, і уся банда у нього завалилася. Так як квитків до Львова не було, усі прямували в Фраківськ (здається). Місць практично не було, тому прийшлось будити пасажирів, які бачили уже, мабуть, третій сон. В дорозі знову декого нудило ..ой…знову…далі…

   В Франківську банда (крім Оксани) пересіла на електричку до Стрия. Там ми попрощалися з Петром та Ромком, яким було легше добиратися додому. Нарешті в Стрию ми сіли на ще одну електричку до Львова і після ще декількох годин дороги банда була вдома. Після важкої дороги та багатьох пригод Хранителі зефіру стояли на приміському вокзалі, дихаючи «домашнім» повітрям. Всі були втомлені, але задоволені, що підкорили кляту Говерлу та , нарешті, повернулися додому. Зробивши фото на пам'ять, усі розійшлись, щоб «злапати» маршрутку,бо вдома чекає бажаний душ та тепле ліжечко. Далі нічого не памятаю ахах