Мабуть, студентів зі Львова було помітно одразу чи, швидше, чути одразу. «Доброго ранку!», «Привіт!», «Смачного!», «Дякую!», «Скажіть, будь ласка» – і всі вже розуміли, що це львівська група відпочивальників. Було відчуття, ніби виконувала важливу місію, коли відповідала на запитання «Звідки ви приїхали?», «Чи подобається вам тут?». Найбільше тішило, що люди приємно реагували, також починали розповідати про себе, про своїх родичів на заході України. Хто чувся в силі, переходив на українську. Більшість з тих, з якими вдалося побалакати, якось були пов’язані зі Львовом. Цікаву розмову щоразу заводили із жіночкою, яка там працювала і дуже нам допомогла:) Казала, що любить слухати, як ми щебечемо рідною мовою. І дуже серйозно навіть не радила, а застерігала не розмовляти російською, хоча у них всі так звикли.

     Вже в перші дні нашого відпочинку з нами познайомилися студенти з Маріуполя – привітні і веселі люди:) Вони із захопленням говорили про свої поїздки у Карпати, до Львова. Саме вони запропонували зробити День української мови. Спочатку при розмові було незвично, але дуже приємно, що люди настільки захопилися. Думалося, може, ми так вплинули:)

     Разом нам вдалося організувати українську вечірку – незабутню подію літнього відпочинку. І мені було вже не так шкода, що не потрапила на нашу у Львові. Серед львів’ян було багато дійсно хороших співаків, а українські пісні під гітару були окрасою того вечора. Хоча не взяла із собою вишиванки, але це не вплинуло на святковий настрій.

     Мені пощастило познайомитися із чудовими людьми на відпочинку на Азовському морі, хоча про це навіть і не думала. Чого я тільки перед поїздкою не наслухалася!