У танці українець відкриває душу!

    Не так давно відгриміла Українська вечірка-4, багато хто ще, напевно, під її враженням і хоче, щоб наступна була вже завтра:) Але так як до 5-тої Української вечірки доведеться ще трохи почекати, а танцювати від того хочеться не менше, пропоную принаймні про танці поговорити.

    Для кожної нації народні танці - то невід'ємна частина культури. Такий собі виразник самобутності народу, його звичаїв та історії. (Уявіть Україну без козацького гопака чи коломийки? Здається, неможливо:) ) І, мабуть, те, що робить танець таким неповторним і водночас популярним, - це його експресивність. Запальний танець чи ліричний, нестримний чи повільний, він несе в собі стрімкий заряд енергії, об'єднує людей емоційно і духовно, дозволяє висловити те, чого не висловив би в жоден інший спосіб.

    Українські народні танці можна поділити на 3 основні жанри:

   - хороводи (веснянки, купальські хороводи та ін.);

   - сюжетні танці – відтворення явищ природи, народного побуту, тема праці, народна героїка тощо;

   - побутові танці (гопак, козачок, кадрилі, гуцулки, коломийки та інші).

    Хороводи – один із найдавніших видів народного танцювального мистецтва, він є основою української народної хореографії. Виконання хороводів пов'язувалось колись з обрядовими діями, традиційною зустріччю весни (весняний цикл танців), відзначенням літа (купальський цикл танців), зустріччю Нового року. Найбільш поширеними були веснянки, гаївки, танки. 

    Сюжетні танці виникли пізніше, ніж хороводи. В них засобами народної хореографії відображаються конкретні явища з навколишнього життя і природи. Назва танцю визначається його змістом. Наприклад, танець "Лісоруби” дістав таку назву тому, що сюжетом його є процес рубання лісу. В загальній композиції танців цього типу, тобто у послідовності танцювальних фігур, ясно видно логічний і чіткий розвиток сюжетної лінії. Щодо тематики сюжетні танці можна розподілити на групи, де основною темою є:
А) праця ("Шевчик”, "Коваль”, "Косар”, "Лісоруби”, "Льон” та ін.);
Б) народна героїка ("Опришки”, "Аркан” тощо);
В) народний побут ("Катерина”, "Коханочка”, "Волинянка”, "Горлиця”);
Г) окремі явища природи і зображення виробничих знарядь в дії ("Гони вітер”, "Зіронька”, "Віз” та ін.);
Д) звичаї птахів і тварин ("Гусак”, "Козлик”, "Бичок” та ін.). (Ще би знати, як ці всі танці виглядають;)))

    Побутові танці беруть свій початок у хороводах. В них відображаються істотні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість тощо. Ці танці супроводжуються мелодіями, дуже різноманітними за характером і ідейно-емоціональним змістом, значна частина яких виконується в народі як самостійні інструментальні п'єси. Побутові танці є невід'ємною частиною щоденного життя народу. Їх виконують на масових вечорах, гулянках і т. д. До жанру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, верховини, польки і кадрилі.

    Одним із давніх танців в Україні, що здобув популярність у всьому світі, є гопак. І сьогодні він залишається одним із основних джерел інформації для якісного формування стилів українського рукопашного бойового мистецтва (спас, хрест, вихиляс тощо). Перших змін козацький танець зазнав, коли партнеркою чоловіку стала жінка. Вона, як свідчать етнографи, надала цьому «дикому» танцю шляхетності, грації та елегантності. Головна чарівність цього оригінального танцю і вся його природна сила полягає в тій порівняно особистісній свободі, коли кожен може на власний розсуд створювати різноманітні комбінації.

    Метелиця — вид хороводу. Тема метелиці передається динамікою танцю, швидкою зміною фігур та різноманітними кружляннями, що створює враження заметілі. Звідси й походить назва танцю. Польки й кадрилі теж досить поширені в Україні. Ці танці яскраві й життєрадісні. Створюються вони на основі народних танців із безлічі фігур. У цих танцях використовується принцип змагання між групами виконавців або парами.

    Коломийки й гуцулки відзначаються багатством танцювальних рухів, барвистістю хореографічного малюнка, жвавим темпом виконання, вражають глядачів яскравим оригінальним колоритом, властивим лише західним областям України. Основним композиційним елементом є коло, яке поступово розділяється на менші кола, які доходять до пари в колі. Деякі етнографи вважають, що від слова «коло» і походить назва «коломийки». Основними танцювальними рухами, які використовуються, є «хрещик», «зірниці», «присядки», «тропа», «мережа» і «ножиці». «Верховина» в музичному плані — це варіант коломийки. На відміну від коломийки, вона починається широким ліричним вступом у розмірі 6/8 або 3/4.

    У народних танцях - дух наших предків, досвід всіх минулих поколінь. Можна сказати, досвід кожного українця, бо хіба є такі, що не танцюють? ;)