Незважаючи на вічних "спізнюків", черги і ще деякі недоладки, ми нарешті опинилися в досить-таки великому залі і з нетерпінням чекали на НИХ! Тут спалахнуло море оплесків - на сцені з'явилися всіма бажані) тартаки. Хоча виступ почався з не дуже приємної новини: гурт Тартак покинув барабанщик -  Едуард Косорапов, тому Сашко оголосив про вимушеність слідувати заздалегідь створеної концертної програми (мусіли обійтися без пісень на замовлення), але особисто я зовсім з цього приводу не розчарувалася, бо у них немає поганих пісень, кожна з них по-своєму чарівна і дорога моєму серцю!)
   Під час виступу Сашко Положинський був сповнений драйву та наснаги, розказував цікаві випадки зі своїх попередніх концертів, танцював, стрибав і при тому не забував про спів), провів цікаву акцію "Шануй свій час, а не годинник", тобто віддавався аудиторії на всі 100, кожному із присутніх у залі.
   Концерт був драйвовим! Соліст весь час закликав стрибати, "робити рукою ось так", ходити колами і здибатися потім (слем, який борці ніколи не забудуть, адже трохи собі синяків набили), не бракувало і лірики, "ти знаєш, як я за тобою сумую" чи "я так хочу, щоб ти була щасливою" не могли не прозвучати на концерті!  Ці пісні спонукали поринути у вир спогадів, згадати перше кохання, побачення і прогулянки вечірнім Львовом... І, звичайно, не могло обійтись без патріотичних пісень: "Мій Лицарський хрест" та виконана "на біс" з Андрієм Підлужним пісня "Не кажучи нікому" звучали устоголос, що дуже і дуже тішить!