Чесно признаюсь, я не сильний фанат детективів, особливо зараз, коли в магазинах засилля всіляких донцових, мариніних та іншого російського ширпотребу. Знайти якісний український детектив надзвичайно важко. Але, як завжди, втрутився випадок і одного разу на прилавку мене зацікавила серія книжок Валерія та Наталі Лапікурів «Інспектор і кава» (київський детектив у стилі ретро).

Вони об’єднують романи і повісті з життя працівників Київського карного розшуку 70-х років минулого століття….

«...в розпал епохи, яку називали «застоєм».  Вона розпочиналась першим безкровним переворотом у Кремлі, а закінчувалась брудною кривавою війною в Афганістані. Сімдесяті роки, брежневські часи... Часи туалетного паперу, якого не було в продажу, бо він увесь йшов, як «нехарчова добавка», у дешеву варену ковбасу, про яку і досі зі сльозою розчулення згадують ті, хто Леоніду Іллічу шнурки зав'язував. Часи, коли щороку дорожчала випивка, зникала закуска, зате вигадувались все нові і нові ордени».

Вже з перших сторінок мене зацікавили одна з книжок, в ній розказуються ті моменти з життя, побуту того часу, які не описуються в підручниках з історії і сучасному поколінню невідомі . Вони дають змогу порівняти теперішнє і минуле, глибше зрозуміти істинне обличчя і проблеми державної системи Радянського Союзу, яке не прикрашене пафосом та лицемірством.

«…. Ви хочете, щоб якась Гапка із села носила теж саме, що й я? Для чого ж ми тоді робили революцію?».

Книга напрочуд легко читається як для детектива, тут є і круті сюжетні повороти і несподівані розгадки. Також присутньо багато гумору і висміювання партійної системи того часу.

«Найкращий спосіб позбутися згубного впливу на психіку п'ятирічного штудіювання теорій наукового комуністичного світогляду — це піти в менти. Або, як казали в часи нашої молодості, — в лягавку. Спровадиш у витверезник сотню-другу обриганих алкоголіків, збереш у мішок докупи дві-три «розтинанки», себто розітнуті злочинцем на частини трупи; збагатиш свою пам'ять різноманітністю всіх матюків, які виробило людство, — зніме краще од баби-шептухи. У клінічних випадках, говорив Олекса Сирота, допомагає хороша ексгумація, бажано в дощову погоду.»

Отже, книгу рекомендую для прочитання кожному, навіть тим, кому не подобаються детективи. Ви отримаєте не тільки моральне задоволення і дізнаєтесь цікаві факти з часів життя ваших батьків, а й отримаєте заряд гарного настрою та можливість по новому глянути на побут 40-річної давнини.

Д.С. Кого зацікавила книжка, можу дати почитати