Настя Мриглод:
     "Після довгої репетиції і колядування у Цьоці ми вирушили до нашого Тараса (того, що світленький) в гості. Маршрутні теревені, прогулянка сніжними вулицями і ось ми вже біля його під’їзду, а там розминка сходами на 5 поверх і борці-колядники біля першої цілі. Гарно віддихались, а далі наші хлопці-соловейки намагались взяти першу ноту колядки "Добрий вечір тобі, пане господарю!". При тій всій таємній справі Тарас зненацька відкрив двері і вже запрошував до хати. Тож мусіли цей форс-мажор виправити, закривши двері перед його носом :) А коли та нота таки взялась, то ми сміливо покрокували у квартиру з гучною колядою і бойовою готовністю. Далі співи, віншування, забування рядків, вигадування на ходу і наш маленький концерт підбіг кінця, проте всі зусилля були винагороджені сповна: канапульки, пампушки, узвар, пляцки, ковбаски… ммм… те, чого бажає душа кожного колядника! Тож, посидівши за гостинним столом Тараса і познайомившись з його файною сім’єю, ми вирушили далі, до нових подвигів :)".

     Севастіян Вонс:
     "А далі натискаєм ми педалі і прямуємо сходами донизу... І раптом, о Боже! Що це?! Якась жіночка відкриває двері поруч і каже: "Ми ще не чули!", я ніяковію (я ж такий), опускаю погляд, колупаюся пальцем в стіні та й мовляю собі: "Та ми вже поколядували". А жіночка за своє: "А ми ще не чули! Тепер ще в нас заколядувати!" ... Можливо, ми б якось і відНЄкалися, але Сусіда, друга нашої "восьмикутної", видно потягнуло до Сусідів - бо таки це були Сусіди Тараса... А далі як уві сні - коляда, жінки, ноутбук і ми втікаємо з під'їзду, аби ще якісь вар'яти нас не заставили за "франика" горла надривать. Але найвеселіше було трішки інше - виявляється, серед тих жінок був один ХЛОПЕЦЬ! О_о І як то кажуть: не перевелися на Україні козаки... Бо стали як баби... І, йдучи (як у Шевченка "дівчата"), розгортаючи серветку з канапкою,  прихопленою заздалегідь у "Преса", жував і розмірковував, що таке Різдво буває лише в Україні!"

     Оксана Петрик:
     "Далі з нашою колядою ми завітали до дому Юрка. Піднявшись сходами на 5-й поверх, зробивши кілька добрячих вдихів і видихів, ми почали колядувати… Двері нам відчинила мама Юрка і зі  щасливою усмішкою на обличчі гостинно запросила нас до хати. Цього разу ми заколядували краще (вже не було так страшно, як у Тараса). Тато Юрка запросив нас до столу.  Пригощали нас смачненькими мандаринками, цукерками та кавою. Дуже привітно поставились до нас дідусь із бабусею, які теж були безмежно раді нашому візитові. Трошки відпочивши і побесідувавши з рідними Юрка, ми помандрували далі, адже маршрут у  нас ще огого який, а на небі вже давненько повисипались зірочки…"

     Юрко Каличак:
     "Наступним нашим пунктом був "район Сихів”, куди нас, борців-колядників,  запросила наша хороша подруга – Оля Короляк. Їхали ми через півміста, то і погомоніти встигли. Вийшовши  з напівпорожньої маршрутки, ми попрямували до господи, в якій мали колядувати. По дорозі минали темні закапелки веселого району, підступні майданчики з важкопомітними калюжами розтопленого снігу, слизькі дороги, на котрих мало не знаходили неприємні гривні. Але ми ж борці. І це того вартувало! Після того, як все-таки розібралися з номером під’їзду і номером квартири ;),  коло дверей нашої Олі залунала традиційно перша "Добрий вечір тобі”. Ось двері відчиняються і привітне личко запрошує нас до хати. Першим заходить наш звіздар (досі усміхаюся, як згадую той момент ;) ), а далі й решта нашого імпровізованого хору. Всередині нас зустрічають ще сестра Олі з чоловіком і наші борцята Славко з Олесею. Ми віншуємо, разом всі дружньо колядуємо, сусіди злегка виглядають подивитися, що ж там таке за дійство. Далі – веселощі, гамору повна хата, нас, як і годиться, пригощають фруктами та солодощами. Зігрівшись і трішки відпочивши, ми збираємось вирушати далі. Веселі обличчя нас проводжають, лунає "А на тому слові…”, і ми йдемо далі. По дорозі назад наминаємо гостинці, згадуємо щойно проведені приємні хвилини – і дорога вже коротша…"

     Оксана Кулиняк:
     "А далі проліг наш шлях (важкий, слизький і болотистий :)) на Зелену до Гемика (тобто Андрія... ой вкотре плутаю його ім'я... тобто до Тараса Геми). Чутки, що ходили між борцями, справдились: Гемик живе в підвалі!!! Спускатися туди було темно й страшно, щоб подзвонити в двері, треба було взагалі мати неябияку мужність, але після довгих вагань ми все-таки почали фальшиво (від страху) колядувати! І не пошкодували, що почали :) Бо, незважаючи на -1 поверх, опинилися у світлій і затишній оселі. Колядували ми там вже досить-таки впевнено, я нарешті не забувала, де треба мовчати =)) Батьки Тараса і молодший брат раді були нас бачити, охоче колядували разом з нами і дуже хотіли нас чимось пригостити, але ми як поважні колядники не мали часу залишитись, тому дуже зраділи двом торбинкам горішків, які дорогою до наступної борцівської хати з апетитом схрумали :) А крім горішків, забрали ми звідти ще й Тараса (батьки були трохи здивовані, що тільки тепер дізналися його справжнє ім'я) і помандрували далі з новим звіздоносцем :)"

     Олег Корнійчук:
     "Однією з теплих домівок, що привітно зустріли борців-колядників, був дім Мар’яна. Спочатку ми довго і нудно шукали будинок, поки якась добра тітка (чи недобра, не перевіряв) не показала нам правильну дорогу. Тоді Севастіян вирішив трохи пожартувати з домофоном, назвавшись чужим ім’ям, це потрібно було чути)) Нарешті ми біля дверей, хтось дзвонить у двері і наша зірка (Гемик) під колядку заходить у дім.  Після того ми виконуємо свою колядкову програму, Мар’янова родина уважно слухала наш спів і слова) Думаю, їм сподобалось, адже таку кількість пампухів не дають за красиві оченята)) Ми і до того добре "напампушились", але після того, як отримали той величезний кульок і продовжили поїдання цих круглих солоденьких штучок, настав час, коли організм казав: "Зупинися! Тріснеш!". На щастя, обійшлося без жертв :)".

     Святослав Вонс:
     "Прямуючи до нашого наступного пункту коляди, ми дізналися цікаву деталь від нашого борцятка Олега - ми йшли до його "дружини", звичайно майбутньої! (така собі чорненька і досить симпатична). Проїхавшись за грн на маршрутці, знайшовши під'їзд з лавочкою та піднявшись на 8 поверх, почали своє "Добрий вечір тооообі ..." двері відкрили одразу... і полилася коляда по всій хаті, прославляючи Новонароджене Дитя! Господарі хати та їхні гості старалися колядувати із нами (співали те, що знали). Отримавши за коляду по пампушку, оцінивши, хто мама і тато нашого Олега, ми весело і гамірно вирушили знов у дорогу!
     д.с. а все ж таки ми не побачили рожевої кімнати Олега!"

     Тарас Гема:
     "Отже, після коляди в Олега Корнійчука (Чіллі Віллі) ми вирушили до нашої улюбленої Насті. Зупинившись на пару хвилин біля її дверей, щоб віддихатись, ми сміло подзвонили у дзвінок і, почувши, що нам вже відкривають, почали гарно колядувати і з колядою рушили до хати. Після колядочок Настині батьки пригостили нас різними смаколиками, ми поїли, відпочили, гарно подякували і вирушили з борцівською колядою до Севастіяна. Але це вже інша історія".

     Тарас Підгайний:
     "Ну що ж, репертуар колядок був гарно підібраний, і борці гарно їх колядували. Весело було і дружньо походити в коляду борцям і їхнім друзям :). І наостанок ми зайшли до Вонсів) Можливо, трохи вже були втомлені, але весело заколядували, після чого наш Севастіян гарно нас прийняв) Ми класно посиділи за столом з гарним настроєм, відпочили, жартували, згадували, як ми ходили колядувати різними кутками Львова, хто як забував слова :)"