Фільм "Леви для ягнят" розповідає три пов'язані між собою історії. Типовий американський сенатор, бажаючи виправдати помилки свого уряду в боротьбі з тероризмом, намагається продати авторитетній журналістці найсвіжішу інформацію, яка висвітлює нову глобальну стратегію США у цій боротьбі - багатообіцяючу операцію в Афганістані. Друга історія про професора-ідеаліста, який, не обмежуючись лише своїми конкретними обов'язками, намагається донести до свого найбільш багатообіцяючого студента розумні думки про життя і переконати його змінити своє. В цей час два колишніх студенти цього професора - чудові хлопці з бідних сімей, яким все в житті дається важкою працею, бажаючи служити вищій, на їх думку, меті, записуються добровольцями в армію і відправляються на безглузду війну з тероризмом в Афганістан, ставши таким чином ще одним інструментом в страшній політичній грі США...
    Фільм Роберта Редфорда дуже багатогранний. Відштовхуючись від однієї глобальної проблеми сучасного суспільства, він зачіпає інші, не менш важливі. Всі ці проблеми так чи інакше пов'язані, і актуальні всюди. Взагалі, не зважаючи на те, що фільм американський і говорить про американські справи, він значно глибший і охоплює загальнолюдські проблеми. Тому кожний житель нашої планети, будь-якої національності, може знайти тут те, що болить конкретно його. Фільм багато чим актуальний і для України. Адже хіба ж нам, українцям, не знайомі ці образи та ситуації? Коли, даруйте за пафос, політик, прикриваючись праведною метою, обманює, як дихає. Його обман - отрута, а дії - вбивство. А журналісти, які часто опиняються в ситуації, коли постають перед вибором - боротися, втратити роботу, здоров'я, а часто і життя... чи подібно флюгерам крутитися за вітром. А студенти! Молоді люди, багато з яких розумні і перспективні члени суспільства - одного разу просто плюють на все і перестають опиратися. Все це лайно до болю знайоме нам, чи не так? Дивлячись цей фільм, і собі задумуєшся про те, як прогулюючись проспектом Шевченка, площею Ринок чи Високим Замком, ти бачиш навколо себе багато розумних, добрих, прекрасних людей. Здатних на більше. Чорт забирай! Ці люди можуть звернути гори! Вони сильні! Вони здатні, можуть і хочуть будувати країну - піднімати її економіку і культуру! Вони вже зараз, інколи в тяжких умовах, роблять це - будують будинки, малюють геніальні картини, ліплять ідеальні скульптури, пишуть дивовижні книги, грають прекрасну музику, роблять наукові відкриття і навіть знімають кіно...Вони творять дива. Їх мільйони! Вони леви! Але на жаль заправляють усім ягнята. Вони не вміють і двох слів на рідній мові зв'язати, бо їх мова це бекання і мекання, а думають вони лише про поживу. І хоч фільм американський, але ставить питання всім. Що ж робити? Просто здатися і котитися у цьому важкому колесі вниз, б'ючись об каміння? Але ж внизу прірва. Чи опиратися і спробувати викотити це колесо нагору? Треба ж просто добре впертися. Саме про це фільм "Леви для ягнят". Не про святу Україну звісно. Про боротьбу. Про те, що треба боротися так, як вмієш, як виходить, але боротися - малювати картини, ліпити скульптури, писати книги і музику, виступати з трибун, знімати кіно чи просто співати на вулиці. І цим висловлювати свої думки та позицію. А на запитання типу "Навіщо ти вступив в громадську організацію? Нафіга воно тобі в натурі треба? Тобі там що, гроші платять?" просто відповідати "Якщо не я, то хто?". Це навіть не відповідь, та й не запитання також. Це висновок. Це мета твого життя. Бо ти - борець. 
    Отже, як бачимо, фільм "Леви для ягнят" справді багатогранний. Його багатогранність не лише в великій кількості порушених тем, а й в актуальності повсюди. І дивлячись цей фільм, не можливо не задуматися про подібні проблеми в себе на батьківщині. Тому "Леви для ягнят", без сумніву, варте уваги кіно. При певних недоліках, а вони в нього є, фільм все ж дуже грамотно ставить запитання, але при цьому не дає конкретних відповідей. Глядач сам повинен це зробити - подумати і відповісти. Це саме той випадок, коли після перегляду не хочеться вставати з місця, бо хочеться подумати. Якщо дивитися фільм уважно, а це важливо, бо тут потрібно ловити кожне слово і жест, то від екрану важко відірватися. Захоплює все - діалоги, інтер'єри, характери, погляди, історії. Це без сумніву велика заслуга авторів, адже 80% від часу стрічки, дія відбувається в приміщеннях і з одними і тими самими героями. Тобто майже весь фільм це діалоги. Зробити таке кіно цікавим - це справжня майстерність. Роберт Редфорд і його команда з цим добре впоралися. Найбільше вражають навіть не чудові діалоги, а саме ті моменти, де герої залишаються наодинці і просто мовчать. Треба бачити те, як вони поводяться в цей момент - від піку душевного болю ковтають слину, плачуть бо зрадили самі собі, задумано дивляться в екран телевізора, бо розуміють, що не такі, як думали, і насправді хочуть зовсім іншого. Актори грають чудово. Меріл Стріп, Том Круз і сам Роберт Редфорд, який виконує одну з головних ролей, не підкачали. Молоді перспективні актори теж на своєму місці. Стрічка може не сподобатися ненависникам Америки і нелюбителям інтелектуальних фільмів. Але обов'язково сподобається любителям справжнього хорошого кіно. Тож приємного перегляду.

Рекомендації - всім хто любить думати під час перегляду і після нього.