Я сиджу у кімнаті і п'ю своє улюблене віскі з льодом. Вона, моя дружина, повільно і тихо спускається сходами. Одразу видно, що вона знову чимось розлючена. Та й у мене сьогодні настрій не дуже. Дивлячись на вираз її обличчя, на її наповнені злістю очі, я розумію - насувається черговий скандал. Зараз вона знову заведеться, через якусь незначну дрібницю. Дружина спокійно підходить і сідає на диван. Ще деякий час у кімнаті тихо. Але на жаль не надовго. Різкий, сповнений злості голос дружини розриває цю тишу навпіл. О Боже! Як же я її ненавиджу, і цей її голос. Вона кричить щось про люстру, про мокрий слід від склянки на столі. Я майже не слухаю її. Я просто дивлюся. Дивлюся на її великі темні очі, на руки, що нервово рухаються у повітрі. Чорт забирай, я на зубок знаю усі її докори, усю цю дурню, яку чую щодня! Як я її ненавиджу... З кожним її словом я наче провалююся у глибоке провалля. Я провалився туди одразу після того як одружився з цією... Ех... Цього уже не змінити. Просто я втомився. Я не можу її бачити. Та й вона мене теж... Хто знає можливо і вона права в тому, що я самозакоханий, постійно впевнений у своїй правоті ідіот. Але ж вона теж далеко не подарунок. Можливо... Все можливо. Але зараз, коли вона так несамовито кричить, я можу думати лише про те, де зараз моя рушниця... ... Читати далі »