26 квітня 1986 року в Україні трапилася наймасштабніша техногенна катастрофа сучасності - аварія на Чорнобильській атомній електростанції. А все починалось так…
    В радянські часи все що могло заплямувати репутацію «країни розвинутого соціалізму» приховувалось за сімома замками, за часту не гребували й життям та здоров′ям громадян. В Союзі вже була відточена схема збору інформації, опрацювання і передання її вищому партійному керівництву.
    Чорнобильська атомна електростанція ім. В.І.Леніна вважалася стратегічним економічним об’єктом СРСР. Тому КГБ наглядало за нею з перших днів спорудження. Кагебістські звіти про ЧАЕС аж до самої аварії у квітні 1986 рясніють інформацією про недбальство та зловживання у спорудженні та експлуатації станції. 17 серпня 1976 повідомлялося про можливий зрив запланованого на наступний рік відкриття станції через запізнення будівельників. А під час спорудження використовувалися неякісні матеріали. Ситуація не змінилася і через кілька років, коли почав працювати перший реактор станції. Значний радіоактивний витік на території станції стався 20 квітня 1981 року: "Службою радіаційної безпеки ЧАЕС, – інформує партію КГБ, – визначено зону площею 180 кв.м. з рівнем радіації, який досягав 20 мікрорентген в секунду при нормі в 0,8 мікрорентген". Ще одна аварія на початку 1982 навчального року, 9 вересня, сталася  на першому енергоблоці АЕС. Спочатку розраховували, що для ліквідації наслідків аварії знадобиться 5 днів. Проте масштаби виявилися значно більшими, ніж їх хотіли представити чиновники. В повідомленні, яке керівник  КГБ УРСР С. Муха надіслав керівництву партії 13 вересня, мова вже йшла про необхідних 10 днів робіт.  Створена для з’ясування обставин та результатів інциденту комісія працювала з 18 до 28 жовтня – через півтора місяці після "п’яти днів, необхідних для ліквідації наслідків"! Члени комісії констатували: "В районі села Чистогаловка, розташованого в Пд-Пд-Зх напрямку на відстані 5 кілометрів від АЕС, на ґрунті реєструються так звані "гарячі" частинки розміром 10÷20 мікрон, активність, яких коливається від 10–7÷10–9 кюрі, що перевищує допустимі норми в сотні разів". Саме ці "гарячі" частинки є найнебезпечнішими для людей, – зазначали експерти, – і потрапивши в організм можуть призвести "до серйозних ускладнень включно з летальним результатом через "пропалювання" тканин організму". Повідомляти про таку небезпеку довколишнім мешканцям було заборонено.
    Незважаючи на важкі наслідки аварії, 5 листопада очільник КГБ поспішив заспокоїти Володимира Щербицького: "Обстановка в оперативному плані на АЕС і околицях нормальна. Фактів поширення панічних чуток не відзначається". З цього чітко видно, що головне завдання полягало в блокуванні "панічних чуток", а не в попередженні громадян про небезпеку. Люди можуть вмирати - аби тихо.
    Тріщини в перекриттях третього і четвертого блоків були зафіксовані КГБ ще 17 березня 1984 року. Перший з блоків на той час працював трохи більше двох років, другий - лише вступав в експлуатацію. Але доробляти його не було часу – згодом кагебісти писали про поспіх з дотерміновим запуском реактора до чергового з’їзду партії. 26 квітня 1986 працівники ЧАЕС провели випробовування на четвертому енергоблоці, яке обірвалося вибухом о 1.25.