"За громадянську мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії, плідну громадсько-політичну діяльність на благо України"!  У часи Радянського Союзу було відповідне покарання за таку діяльність, а називалася вона "державною зрадою, антирадянською агітацією, спеціальною пропагандою з метою підриву і ослаблення радянської влади". Не дивно, що КДБ одразу взявся за його справу. З 1972 протягом 12 років Євген Пронюк відбував покарання у таборах Казахстану і у Пермській обл. Причому там він був уже вдруге.
   Почалося все після війни, коли його сім’ю відправили у Казахстан, бо батько був учасником ОУН-УПА. Мати там померла, вона була змушена працювати вантажницею на залізниці. Євген зміг повернутися до Києва у 1952 р. Почав вчитися, обрав філософський факультет Київського університету ім. Шевченка.
   Згодом почалися проблеми із захистом дисертації. Разом із однодумцями розповсюджували самвидавську літературу. Після ув’язнення Чорновола йому вдалося організувати наступне видання "Українського вісника". Писав статті про національно-визвольний рух українців у СРСР, в якому сам брав активну участь. Тому й покарання отримав довгострокове, не подіяли звертання української діаспори, міжнародних організацій. У таборах також брав участь у протестах політв’язнів. Навіть після повернення з концтаборів продовжував політичну діяльність, після проголошення незалежності був обраний народним депутатом.