І якщо ти підеш - я хочу піти з тобою...
І якщо ти умреш - я хочу умерти з тобою...
Це найсамотніший день в моєму житті...

  Ось і рік. Перший і горить бажанням десь усередині, що не останній. Рік... Дозволю собі у цей день чи (дивлячись на годинник), власне, у цю ніч написати декілька слів. Слів, які я не завжди говорю вголос (а інколи - ніколи), слів, які наболіли і, тамуючи дивне відчуття відповідальності за кожен знак надрукований тут, поділюся з вами своїми думками...
   Згадуючи, хтось писав (часто казав-повторював, чи ж негарний мотиваційний клич?!), так ось, хтось писав "Борець - це велика сім'я" - і в пафосі написаного захований все ж глибокий (чи який він буває іще) нонконформізм, пофігізм суспільного ноу-хау... "...велика сім'я" - велика і така складна, і цей, здавалося (і мені здавалося та й, врешті, якось вдавалося), ярлик бути основним сегментом механізму під надім'ям "Борець" привів мене до певних самовисновків, до певних застережень, розчарувань, і, мабуть, найболючіше визнавати (розуміти, як відзивати) якусь непевну (розуміти, як певну) формацію своїх помилок... Сотні голок були втиснені в інших і дуже сильно, дуже вперто сьогодні хочеться написати на форзаці нашої книги (саме нашої) - "просто вибачте". ... Читати далі »