Почалася вся історія з центру і тієї «Корони», про існування якої не знав, мабуть, тільки Тарасько Підгайний;) Саме там клаптик борців зустрівся, щоб поєднатися у запальному вболіванні за найріднішу і найкращу команду – Карпати! Холод припікав щоки і носи, але ми вирішили задати йому жару і піти пішки на стадіон. Що ближче підходили, то гучніше ставало, люди збредалися з усіх боків, галасували, сміялися, відчували запал.
   Ось ще мить – і ми на стадіоні, зайняли свої місця і поринули у футбольну стихію. А далі… «Давай, пасуй», «Треба Гол!!!», «Чого бігаєш, як баран, по полю?!» :) Кричали за Карпати, що сил було, обмоталися зелено-білими шарфиками і втішено стежили за грою. Незабутні враження викликало те, що усі ті люди, які прийшли подивитися на гру, емоційно об’єдналися в одне ціле, ця атмосфера особисто мене зарядила на довго! Не можу не згадати групове стрибання під викрики: «Хто не стрибає, той москаль!» і запускання живої хвилі:) Було дуже круто!!
   Дарма, що наші програли 0:1, зате падали дуже красиво і акробатично;)

   Хто ще сумнівається, чи варто віддати з кишені грошенят на футбол просто неба, то запевняю - воно того варте!