Хочу поділитися враженнями про один з тих чудових днів, які я провела в компанії борців. Ух, вражень стільки, що навіть не знаю, з чого почати!
Бажання зіграти у пейнтбол було уже давно, але все ніяк не виходило. А тут борці повідомляють, що в неділю гра! Я була божевільно щаслива, що зможу здійснити давно задумане. Отже, прийшли довгоочікувані вихідні. За домовленістю зустрілися на зупинці, довго-довго чекали маршрутку (ненавиджу 64) і врешті-решт ми вирішили добиратися іншим способом. Маленька розминка перед грою нам би не завадила, тому ми усі погодилися, що зможемо пройтися Трактом Глинянським, але без пригод не обійшлося! Один з членів нашої команди (А. М.) зазнав травми: бідолаха так спішив, що аж впав. Але, не зважаючи на ушкодження, під час гри був непереможний! Коли ми дошкандибали до призначеного місця, то побачили уже готових до бою наших суперників - команду «Жовтих». Швиденько, по-армійському одягаємося, слухаємо короткий інструктаж - і ми вже теж справжні бійці-борці. О, ще обов’язково потрібно розповісти про довкілля, яке відіграло неабияку роль під час нашої гри. Це місце надзвичайної атмосфери, мені здавалося, що я потрапила в якусь заборонену зону! Сумні й одинокі будинки, пожовкла трава, чагарники та ще й завод вдалині… З першим пострілом адреналін у моїй крові підвищився, і мені здавалося, що я потрапила у комп’ютерну гру. Перші «вбиті», плями «крові» і перемоги… Ми були як веселі чортенята! Запам’ятався момент, коли я із Севастіяном перелазили через балкон на другому поверсі, я ніколи того не забуду. Я так за нього переживала! Але найбільше нас здивувала Настя, хоча, точніше сказати, її маркер. Уявіть собі ситуацію: нападаємо, намагаємося здобути «ящик», всі подумки уже біля нього, лізуть, біжать, стріляють! І тут: пу-ху-ху-ху!!! Що таке??? А це Настунчин маркер почав видавати звуки, подібні до пострілів автомата чи ще чогось страшно гучного. Оце всіх наша Настя налякала! Гра за грою, кулька за кулькою, а вже і сонце скотилося за обрій, вечоріло. Ми всі зрозуміли, що потрібно закінчувати нашу забавку, але так не хотілося!!! Остання гра, мабуть, була найцікавішою, особливо кумедним було те, що ми могли «воскресати»))) Коли кульки закінчились, усі ми – надзвичайно задоволені грою – розбрелися по домівках. Але враження (і синячки) залишаться знами ще надовго!
Це був прекрасний день! Дякую усім за ту кількість позитиву, яку я отримала! Надіюся наступна гра відбудеться незабаром!
Кольорові люди. Гра 2
