17 листопада був для мене не простим днем. І не тому, що то свято всіх студентів, - мала незвичайну нагоду поспілкуватися з людиною, чиє ім’я вже увійшло в історію.

    Брали ми з Оксаною-координатором інтерв’ю у пана Івана Губки, учасника національно-визвольної боротьби, Норильського повстання, одного з організаторів Українського Національного Фронту. А друг борців Назар то все фільмував і підтримував нас морально :).

    Враження від проведеного інтерв’ю були настільки різні, що словами важко передати... Сильні емоції... Був момент, коли ледь не зронила сльозу… Почули такі речі, які в книжках не прочитаємо і на парі з історії не почуємо…

    Життя, яке не кожен зміг би достойно прожити, та й взагалі прожити... Загартування цієї людини настільки велике, що коли пан Іван розповідав про своє нелегке життя, ми не бачили виразу болю на його обличчі, ані жалю до себе чи бажання прожити життя по-іншому. Все ж хвилювання видавало його, коли стискав у руці в’язку ключів…

    Я дуже пишаюся тим, що мала змогу познайомитися з людиною, яка боролася (і далі бореться!) за нашу країну! А не раз була за крок від смерті... Він - справжній Борець! І приклад для всіх нас.

        На жаль, не всі зараз розуміють, якою ціною нашим дідам та прадідам давалася боротьба за незалежну Україну… Як це не банально, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього.

До глибини душі пройняли ті щирі побажання пана Івана в кінці інтерв’ю, непідробна радість від того, що доля його покоління нам цікава, що зміг передати нам частку своєї історії життя.