Коли маленький однорічний хлопчик робить невпевнені крочки дорогою у світ, міцно-міцно вхопивши тата-маму за руку, хтозна, що він тоді відчуває?.. Радість, захват, подив?.. Можливо.. Проте справжні глибокі емоції до нього ще прийдуть. За нього все вдвічі глибше відчувають його батьки, хресні, родичі та друзі батьків. Всі ті, хто викохав, плекає, леліє, снить, дбає, опікується, тішиться і живе ним. Його Сім'я.
   Озираючись на свій, ваш, а насправді наш спільний рік, намагаєшся для себе якось його окреслити... Першим на думку спадає отакенне слово крейззззззззззззззззі... Божевільно щасливі, божевільно втомлені, божевільно енергійні, божевільно сварливо-суперечливі, божевільно щирі, божевільно весеееееелі.. Божевільні... Знаючи ціну важкому, бралися за найважче... Прагнули... Вірили... Спотикалися... Опускали голову... Піднімали дух... Натикались на усмішку і усміхалися.... І шалено боролися, здебільшого самі з собою, аби стати кращими....
Здіймаючи очі, обпікалися у інших очах тим вогнем, що запалив Борець, і самі ставали смолоскипами....

   6 листопада на вул. І. Франка відбулася наша перша Звітно-виборча конференція, метою якої було заслухати звіти лідерів організації, обрати нових голову та правління і відсвяткувати у тісному колі наші перші роковини... Сидячи по той бік столу, дивлячись на вас, відчувалося-передчувалося, що в цій атмосфері народжується щось нове... Що наше колись створене маленьке борчатко росте, кріпне, у нього вливаються нові сили і знання, нові віддані борці... І що найважливіше - воно комусь потрібне! Потрібне цим десяткам пар променистих оченят, цим рукам, які піднімали мандати, ставили підписи під згодою обирати голову; устам, які ням-нямкали смачненькі ласощі, щедро забезпечені нам Галею та її командою :), пальчикам, які писали листи-побажання-признання своїм друзям і, пишучи, розуміли, наскільки уже залежні від оцих людисьок і наскільки їх люблять; вушкам, які слухали Асоціації про себе та про інших друзяк і реготалися, бо шось таки там писало правду))); потрібне не тільки тим, хто стояв біля витоків Борця, а новим людям, які готові плече-в-плече стати поруч та іти, іти, іти... Потрібне нам...
   За цей рік ми змінилися: когось обтесало)), хтось для себе щось зрозумів, хтось духовно зміцнів, хтось навчився слухати, хтось говорити, хтось обробляти нову аватарку, хтось трішечки танцювати, хтось відписувати на повідомлення, хтось готувати смаколики :), хтось ліпити квіточки, а хтось поцілуночки ;). Але всі ми навчились трошки менше любити себе, а трошки більше інших. І взагалі ЛЮБИТИ! Бо саме це слово ми найчастіше писали на повітряних кульках, які понесли наші бажання до небо!)) (Ота кулька, що недолетіла, була явно пАшляцька троха)))))
   Минає час від закінчення ЗВК, розпочато новий рік, перейдено на вищий  етап роботи, нашаровуються уже нові події, нові акції, продовжуються Вуличні співи, школа тренінгів, Ілюстрація, купа роботи, що дорівнює купі радості...

   Знаю, що буде важко і від підводних рифів боляче ранитиме ноги, але я хочу - і щоб ми всі хотіли! - завжди нести в собі оту збурену, веселу, потужну атмосферу, оте тепло сім'ї, коли Севастіян просто каже: