Отож, поїхали: розповім я вам про
пейнтбол, гру першу. Не можу не згадати, з чого усе почалося. Бажання було
давно, а нагода з‘явилась десь у жовтні. Збирались ми аж тижні зо 3: то погода
не випадала, то зайнято було, але, незважаючи на такі незначні перешкоди, ми все-таки вибрались на «кольорову бійню»:)
Сонечко
нас в той день не підвело і суботнього ранку ми приїхали на Тракт Глинянського. Оглянули територію, примірились, де
можна сидіти в засідці, пробіглись поверхами закинутих будівель та й з
нетерпінням чекали початку гри. Ще трохи часу минуло і Севастіян, Орчик, Андрій
(той, що Макс;)), Ірчик, Оля, Максим (той, що чуд:)), Святик, Боб і я виглядали,
як справжні вояки;) В камуфляжі, масках, з маркерами (то так називаються ті
пістолі з кульками) в руках – готові до бою. Емоції вже аж зашкалювали і тут
перший постріл, перше попадання, перші командні стратегії - адреналін бурлив в
крові! Словами важко передати усі ті відчуття й емоції, але це був просто вибух
всередині кожного з нас:) Кожен намагався хитрим способом підібратись до
противників і захопити їх базу: карабкались балконами, повзали по траві,
підкрадались зі всіх сторін, подавали фальшиві сигнали – головне, гарно скумекати
ситуацію і влучно стріляти:)
Час
минув непомітно і вже кулькові запаси закінчувались, остання гра і кінець. Жовті
(бо саме такого кольору були кульки), рум’яні, задоволені,
усміхнені і втомлені почалапали на маршрутку. Хоч гра закінчилась, але враження
і спогади нас не покидали ще з тиждень. Це був один з тих суботніх днів, який
кожен з нас запам'ятає як вдалу пригоду і чудово проведений час в колі друзів:)
д.с.
в якості сувенірів мали ми синяки, про які можете почитати на форумі, але кожна
болячка була справжньою гордістю:)
Класно написано!!! Дякую! Емоції і гордість за те, що ми все таки зібрались і зіграли в цю чудо-гру переповнювали!!! Пейнтбол - це крута гра! І можливі синці після гри ніщо в порівнянні із тими почуттями, які переживаєш на "полі бою"...
Як ми вирішили зайців...ой...борців вполювати:)
